ПОЗАЧЕРГОВІ ВИБОРИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ 2019 ПОСІБНИК ДЛЯ СУДДІВ виборчих систем для обрання певного складу представницького органу. Така особливість зумовлює застосування різних виборчих процедур (порядок висування, фінансування кандидатів, розмір грошової застави, порядок підрахунку голосів тощо) в межах одного виборчого процесу, однак різних виборчих систем. Попри те, що відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про вибори народних депутатів України»1 вибори народних депутатів України здійснюються за змішаною (пропорційномажоритарною) системою, за своєю суттю вона є яскравим прикладом комбінованої системи. 2.1.4. Легальний виборчий бар'єр Сам по собі термін «бар'єр» у виборчому праві може вживатись дуже широко: «як будь-який механізм, що має вплив на доступ партії до парламенту»2. В такому сенсі бар'єром можна вважати обмеження у фінансуванні, доступі до агітації, складні реєстраційні процедури та, власне, виборчу систему загалом. Однак, в контексті виборчих систем мова йде про легальний або природний виборчі бар'єри. Останній є наслідком застосування тієї або іншої формули — умовою, виконання якої дозволить отримати принаймні один мандат (для мажоритарної абсолютної більшості він становить 50% + 1 голос, при застосуванні «квоти Хейра» в 5-ти мандатному окрузі — 20% голосів тощо). Легальний виборчий бар'єр — це законодавчо встановлена вимога набрання певного відсотку голосів, яка не є результатом застосування виборчої формули, однак її виконання — необхідна умова допуску до розподілу мандатів. Такий елемент виборчої системи є факультативним, оскільки, по-перше, розподіл мандатів може відбутись і без його застосування, по-друге, далеко не у всіх державах він передбачений законодавством (Боснія та Герцеговина, Ісландія, Ірландія, Фінляндія, Португалія, Швейцарія та ін.). Метою застосування легального виборчого бар'єра є забезпечення працездатної структуризації парламенту, стабільність уряду, недопущення екстремістських партій до парламенту (саме це було основним аргументом на користь високого бар'єру в Туреччині) та інші завдання, які повинні вирішуватись за допомогою встановлення легального бар'єру. Останні можуть передбачати різні вимоги (від 0.67% голосів у Нідерландах до 10% у Туреччині), встановлюватись на різних рівнях (у Швеції бар'єр складає 4% на загальнодержавному рівні та 12% в регіональному окрузі), диференціюватись залежно від кандидатів (в Словаччині бар'єр для одної партії становить 5%, для коаліції із 2-3 партій —  7%, чотирьох і більше —  10%3), відрізнятись за рівнем впливу (5% легальний бар'єр в багатомандатних округах Іспанії не має ніякого значення, оскільки природний оцінюється в середньому у 9.7%4). 2.1.5. Гендерні квоти Тривалий час у країнах Європи та світу зберігався статевий (гендерний) виборчий ценз. Лише наприкінці XIX століття в далекій Новій Зеландії (1893 р.), а на початку XX століття в Австралії (1902 р.) та Фінляндії (1906 р.) виборче право отримали жінки. У країнах-піонерах загального виборчого права ¹ Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 17.11.2011 № 4061-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4061-17 ² Європейський демократичний доробок у галузі виборчого права: Матеріали Венеціанської Комісії. / за ред. Ю. Ключковського. Вид. 3-е, випр. і доповн. Київ: Логос, 2016. 552 с. [с. 230-231] ³ Кожухар О.І. Трансформація політичних структур в постсоціалістичних країнах Центрально-Східної Європи. Вісник Дніпропетровського університету. Сер. Історія та археологія. Дніпропетровськ, 2008. Вип. 16. С. 170-178. [c. 174] ⁴ Gallagher M., Mitchell P. The Politics of Electoral Systems. Oxford University Press, 2008. 688 p. [p. 609] 25